САНДОСТАТИН® ЛАР Новартіс Фарма

Використання

Упаковка

мікросфери для приготування суспензії для ін’єкцій 20 мг флакон з розчинником в шприце 2 мл з голкой і адаптером, № 1
мікросфери для приготування суспензії для ін’єкцій 30 мг флакон з розчинником в шприце 2 мл з голкой і адаптером, № 1

Склад

Октреотид 20 мг
Октреотид 30 мг

Діагнози

Дозування

Взаємодія

Показання

Фармакологічні властивості

Протипоказання

Побічні ефекти

Особливі інструкції

Умови зберігання

Ціни

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

Склад:

діюча речовина: октреотид у вигляді октреотиду ацетату;

1 флакон з порошком 10 мг містить октреотиду ацетату 11,2 мг, що відповідає 10 мг октреотиду;

1 флакон з порошком 20 мг містить октреотиду ацетату 22,4 мг, що відповідає 20 мг октреотиду;

1 флакон з порошком 30 мг містить октреотиду ацетату 33,6 мг, що відповідає 30 мг октреотиду;

допоміжні речовини: полі (DL-лактид-ко-гліколід), маніт (Е 421);

розчинник для приготування суспензії для ін’єкцій:

1 попередньо заповнений шприц об’ємом 2,0 мл містить натрію кармелозу (натрію карбоксиметилцелюлозу), маніт (Е 421), воду для ін’єкцій, полоксамер 188.

Лікарська форма.

Порошок для суспензії для ін’єкцій у комплекті з розчинником.

Основні фізико-хімічні властивості. Порошок від білого до білого з жовтуватим відтінком кольору. Розчинник: від прозорого до не більш інтенсивно опалесціювального, ніж еталонна суспензія І Європейської Фармакопеї розчин від безбарвного до злегка жовтого або коричневого кольору.

Фармакотерапевтична група.

Препарати гормонів для системного застосування (за винятком статевих гормонів та інсуліну). Гіпофізарні, гіпоталамічні гормони та їх аналоги. Гіпоталамічні гормони. Соматостатин та аналоги. Октреотид.

Код АТX H01C B02.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Октреотид — синтетичний октапептид, похідне природного гормону соматостатину з подібними фармакологічними ефектами, але зі значно більшою тривалістю дії. Препарат пригнічує патологічно підвищену секрецію гормону росту (ГР), а також пептидів і серотоніну, що продукуються у гастроентеропанкреатичній ендокринній системі.

Досліди на тваринах показали, що октреотид є більш потужним інгібітором секреції ГР, глюкагону та інсуліну, ніж соматостатин; препарат інгібує секрецію ГР та глюкагону з більшою селективністю.

У здорових добровольців октреотид, подібно до соматостатину, пригнічує:

  • секрецію ГР, стимульовану аргініном, фізичним навантаженням та інсуліновою гіпоглікемією;
  • секрецію інсуліну, глюкагону, гастрину, інших пептидів гастроентеропанкреатичної ендокринної системи, спричинену прийомом їжі, а також секрецію інсуліну і глюкагону, стимульовану аргініном;
  • секрецію тиреотропного гормону (ТТГ), стимульовану рилізинг-фактором тиреотропного гормону (ТРГ).

На відміну від соматостатину, октреотид пригнічує секрецію ГР більше, ніж інсулін, його введення не супроводжується рикошетною гіперсекрецією гормонів (наприклад ГР у пацієнтів з акромегалією).

Пацієнтам з акромегалією Сандостатин® ЛАР, галеновий препарат октреотиду, можна вводити з інтервалами 4 тижні, що забезпечує постійні терапевтичні рівні октреотиду в сироватці крові, послідовно знижуючи рівень ГР і нормалізуючи концентрацію інсуліноподібного фактора росту-1 (ІФР-1) у сироватці крові більшості пацієнтів. У більшості пацієнтів Сандостатин® ЛАР виражено зменшує клінічні прояви хвороби, такі як головний біль, підвищене потовиділення, парестезія, втомлюваність, остеоартралгія та зап’ястний сухожильний синдром. У значної частини (50%) пацієнтів з акромегалією, які раніше не лікувалися і мають аденому гіпофіза з гіперсекрецією ГР, лікування Сандостатином® ЛАР призводило до зменшення об’єму пухлини на > 20%. Крім того, короткострокові дослідження показують, що застосування октреотиду перед хірургічним лікуванням у деяких пацієнтів з аденомою гіпофіза може призвести до зменшення розмірів пухлини. Однак, хірургічне лікування не слід відкладати.

У пацієнтів з ендокринними активними пухлинами шлунково-кишкового тракту та підшлункової залози лікування Сандостатином® ЛАР забезпечує постійний контроль за рядом клінічних симптомів, пов’язаних із захворюванням. Дія октреотиду на різні типи ендокринно активних пухлин шлунково-кишкового тракту і підшлункової залози описана нижче.

Карциноїдні пухлини.

Введення октреотиду може призвести до полегшення симптомів, зокрема відчуття припливів і діареї. У багатьох випадках це супроводжується зниженням концентрації серотоніну в плазмі крові і зменшенням виведення 5-гідроксііндолоцтової кислоти з сечею.

Пухлини, що характеризуються гіперпродукуванням вазоактивного інтестинального пептиду (ВІП).

Біохімічною характеристикою даних пухлин є надлишковий синтез ВІП. У більшості випадків застосування октреотиду призводить до зменшення тяжкості секреторної діареї, типової для даної патології, що поліпшує якість життя пацієнта. Це супроводжується зменшенням кількості асоційованих порушень в електролітному балансі, наприклад гіпокаліємії, що дає можливість відмінити ентеральне і парентеральне введення рідини і електролітів. У деяких пацієнтів, за даними комп’ютерної томографії, відбувається уповільнення або припинення прогресування пухлини і навіть зменшення її розмірів, особливо метастазів у печінку. Клінічне покращання зазвичай супроводжується зниженням (аж до нормальних значень) концентрації ВІП у плазмі крові.

Глюкагономи.

Введення октреотиду призводить у більшості випадків до суттєвого зменшення некротизуючих мігруючих висипань, які є характерними для даного стану. Октреотид не має жодного суттєвого впливу на вираженість цукрового діабету, що часто спостерігається при глюкагономах, і зазвичай не призводить до зниження потреби в інсуліні або пероральних цукрознижувальних препаратах. У пацієнтів з діареєю октреотид спричиняє зниження її тяжкості, що супроводжується збільшенням маси тіла.

При застосуванні октреотиду часто відмічається швидке зниження концентрації глюкагону в плазмі крові, однак при тривалому лікуванні цей ефект не зберігається. В той же час симптоматичне покращання залишається стабільним тривалий час.

Гастриноми/синдром Золлінгера Еллісона.

В основному терапія інгібіторами протонного насоса або блокаторами гістамінових Н2-рецепторів пригнічує гіперсекрецію соляної кислоти в шлунку. Однак інгібітори протонного насоса або блокатори Н2-гістамінових рецепторів не завжди можуть належним чином полегшувати діарею, яка також є важливим симптомом захворювання. У деяких пацієнтів Сандостатин® ЛАР сприяє подальшому зменшенню гіперсекреції соляної кислоти і клінічному поліпшенню, у тому числі при діареї, шляхом зменшення підвищеної концентрації гастрину.

Інсуліноми.

Введення октреотиду знижує рівень імунореактивного інсуліну в крові. У пацієнтів з операбельною пухлиною октреотид може забезпечити відновлення і підтримання нормоглікемії у передопераційний період. У пацієнтів з неоперабельними доброякісними і злоякісними пухлинами контроль за глікемією може покращитися і без одночасного тривалого зниження рівня інсуліну в крові.

Метастатичні нейроендокринні пухлини кишечнику або первинні пухлини невідомої локалізації, коли інші первинні локалізації, окрім кишечнику, було виключено.

Рандомізоване подвійне сліпе плацебо-контрольоване дослідження фази III (PROMID) показало, що Сандостатин® ЛАР пригнічує ріст пухлин у пацієнтів із метастатичними нейроендокринними пухлинами середньої кишки (тонка кишка, апендикс, сліпа кишка та висхідний відділ ободової кишки). 85 пацієнтів були рандомізовані до груп застосування Сандостатину® ЛАР 30 мг кожні 4 тижні (n = 42) або плацебо (n = 43) протягом 18 місяців або до прогресування пухлини, або до смерті.

Основними критеріями включення були: відсутність попереднього курсу лікування, гістологічно підтверджений діагноз, локальні неоперабельні або метастатичні добре диференційовані пухлини; функціонально активні або неактивні нейроендокринні пухлини/карциноми; локалізація первинної пухлини у середній кишці (тонка кишка, апендикс, сліпа кишка та висхідний відділ ободової кишки) або із невідомою локалізацією первинної пухлини, що була віднесена до середньої кишки, якщо первинна локалізація у підшлунковій залозі, грудній клітці або іншому місці була виключена.

Первинною кінцевою точкою був час до прогресування пухлини або смерті через пухлину (TTP).

Аналіз за призначеним лікуванням (ITT аналіз) всіх рандомізованих пацієнтів показав, що 26 випадків прогресування або летальних випадків, пов’язаних з пухлинами, спостерігалися в групі Сандостатину® ЛАР, тоді як в групі плацебо — 41 випадок (ВР=0,32; 95% ДІ: 0,19 — 0,55; p=0,000015).

При проведенні консервативного аналізу ITT, при якому 3 пацієнти були виключені з рандомізації, встановлено, що 26 та 40 випадків прогресування або смерті внаслідок пухлини спостерігалися в групі Сандостатину® ЛАР та плацебо відповідно (ВР=0,34; 95% ДІ: 0,20–0,59; p-значення=0,000072; рисунок).

У популяції консервативного ІТТ (сІТТ) аналізу, в якій 3 пацієнти були виключені з дослідження під час рандомізації, у групах Сандостатину® ЛАР та плацебо було відмічено відповідно 26 та 40 випадків прогресування або смерті внаслідок пухлини

Медіана часу до прогресування пухлини становила 14,3 місяця (95% ДІ: 11,0 — 28,8 місяця) у групі Сандостатину® ЛАР та 6 місяців (95% ДІ: 3,7 9,4 місяця) у групі плацебо.

При аналізі популяції перед протоколом, в якому додаткові пацієнти були відсіяні наприкінці терапії, отримуваної в рамках дослідження, в групах Сандостатину® ЛАР і плацебо спостерігалося відповідно 19 та 38 випадків прогресування пухлини або смерті внаслідок пухлини (ВР=0,24; 95% ДІ: 0,13 0,45; p-значення = 0,0000036).

Малюнок. Оцінка часу до прогресування пухлини за методом Каплана Мейєра у групах Сандостатину® ЛАР та плацебо (популяція при проведенні консервативного ІТТ аналізу)

Таблиця 1

Показники часу до початку прогресування пухлини за даними популяційного аналізу

Аналіз Випадки TTP Середній ТТР, місяці [95% ДІ] ВР [95% ДІ], р*
Сандостатин® ЛАР Плацебо Сандостатин® ЛАР Плацебо
ІТТ 26 41 НД НД 0,32

INN:

ОКТРЕОТИД

ATC:

Октреотид

Виробник:

Новартіс Фарма